Мені сорок чотири роки, і я живу сама. У мене двоє дорослих дітей, які давно живуть окремо та мають власні сім’ї. З чоловіком ми розлучилися після двадцяти років шлюбу. Одного разу ми просто вирішили, що заважаємо один одному жити і роз’їхалися. Це було тихо і мирно, без образ і без істерик. Діти намагаються відвідувати мене якнайчастіше, але це не допомагає мені позбутися страшного почуття самотності.
Нещодавно у моєму житті з’явився новий чоловік, і я цьому дуже зраділа. Я відразу довірилася йому і поринула у вир з головою. Це вже пізніше я зрозуміла, що зробила найбільшу помилку у своєму житті, але вже було пізно. Я вагітна. Що робити далі я не знаю. Зробити аборт я не наважуюсь, адже вбити свою дитину власноруч — це злочин. Однак народжувати в моєму віці страшно і небезпечно. Причому є ризик для здоров’я та життя не тільки моєї, а й для дитини. З батьком моєї ненародженої дитини я перестала спілкуватися. Точніше це він перестав спілкуватися зі мною, коли я розповіла йому про все.
Я розумію, що пізня вагітність має чимало протипоказань та небезпек, але я так хочу цю дитину! Я подарую йому життя, а він мені новий сенс. Я ж ніколи не буду самотньою. Так, я все життя буду для нього «старою» мамою, але він житиме і це найголовніше. Я робитиму все, що від мене залежить, щоб дати йому гідне життя і шлях до дорослого світу.
Зараз мене найбільше лякає візит до лікаря. Я боюся, що він почне мене відмовляти від вагітності або взагалі осоромить, коли дізнається, що я у 44 роки я залетіла від малознайомого чоловіка. А ще я не знаю, як про свою вагітність розповісти дочці із сином. Як вони відреагують на таку звістку? Що скажуть? Підтримають мене чи засудять? Мене переповнюють змішані почуття. З одного боку, я рада, бо тепер з’явився шанс позбутися самотності.
З іншого, не знаю, чи можу я дати своїй дитині гідне життя. Материнське кохання та опіка – це добре, але крім цього потрібно мати певні матеріальні блага, яких у мене немає… А ще я дуже боюся, що моя пізня вагітність може зашкодити моїй дитині і дитина може народитися з вродженими вадами або мати якісь відхилення. Кілька днів тому я зібралася з думками і наважилася зателефонувати дочці. Вона відреагувала на таку новину спокійно. Дочка порадила мені зробити все-таки аборт. Вона знайшла потрібні аргументи, і я не можу з нею не погодитись. Народжувати у моєму віці дійсно небезпечно і дуже безвідповідально, враховуючи те, що я не маю міцного здоров’я та впевненості у завтрашньому дні.